Етно-діва чи мавка? Нотатки з концерту Мирослави Копинець в Ужгороді

Етно-діва чи мавка? Нотатки з концерту Мирослави Копинець в Ужгороді

Поширити

Травень закінчується. Оглядаючись на останній місяць весни, якому лишилося буквально пара днів, мусимо відзначити, що в Ужгороді він був досить багатим  на різноманітні цікаві культурні події.  Але для мене особисто однією з найбільш зворушливих став сольний концерт чудової закарпатської співачки Мирослави Копинець «Овіяна легендами», що відбувся нещодавно у обласній філармонії.

Це справді неординарна подія для всіх, у кого Закарпаття – не лише місце проживання, але й величезна частина душі і серця.  Бо спів Мирослави Копинець – це і є голос нашого краю, який треба не лише чути, але й відчувати, сприймати, входити в з ним в певний резонанс.  Адже Мирослава справді з дитинства овіяна легендами, піснями та казками Карпат, які зараз щедро і щиро дарує своїм глядачам.

На афішах, що повідомляли про концерт, зазначено «Етно-діва». Звісно, справа смаку, але особисто я не сприймаю оце «діва» (італ. – ˈdiːva) по відношенню до Мирослави. От не парує вони в моїй уяві.  Нехай італійці так звуть своїх оперних прімадон. А Мирослава – вона наша. В її голосі – вся сила і унікальність Карпат.  Його чути в стрімкому гірському потоці і в шелесті букових пралісів. А оперні діви в лісах не водяться. В них геть інша гармонія. Тут розважаються і пустують мавки. Мавки збирають квіти і духмяні цілющі карпатські трави, співають благородним оленям, перегукуються з птахами і пригощають медом карпатських ведмедів.

Ведмідь, до речі, на сцені був. Як частина виступу  Закарпатського академічного народного хору.  Життя і творчість Мирослави Копинець давно, тісно й нерозривно пов’язані з цим легендарним колективом, тому цілком очікувано, що артисти під керівництвом Наталії Петій-Потапчук вийдуть на сцену сольного концерту своєї солістки.

«Я давно помітила, що музика Закарпатського народного хору – це найкращий засіб від поганого настрою,  – поділиться зі мною після концерту враженнями закарпатська художниця Анастасія Мошкола, – які б проблеми не бентежили, подивишся і послухаєш їхній виступ, і відразу з’являються посмішка на обличчі і оптимізм в серці».   Важко не погодитися.

Хто слідкує за її творчістю, помітив, що Мирослава нерідко вдається до експериментів, щоб розширити діапазони творчості, поєднати органічну для неї етно-музику з іншими, часом несподіваними стилями. Від молодіжних сучасних ритмів та електроніки, до джазових рішень. І це їй вдається!  Глядачі концерту мали змогу в цьому переконатися – лунали і пісні в обробці Олександра Соліча, твори на музику  Антона Дегтярьова, власні обробки співачки, але для мене особисто найбільшою несподіванкою став вихід на сцену відомого ужгородського бас-гітаріста Родіона SunLion. Він зіграв дві композиції-імпровізації, але найбільше вразив наступний номер – під акомпанемент бас-гітари та цимбал пролунало дивовижне поєднання в одній тональності старої лемківської пісні «Ой, Верше мій, Верше» та угорської «Darumadár útnak indul» у виконанні Олександра Товта.  Це було настільки гармонійно, настільки співзвучно, що мимоволі закралася думка – ось, ось одночасно і рецепт і ілюстрація багатовікового мирного співіснування на теренах нашого краю.

Окремі струни в глибині душі кожного зачепив  Василь Матола, який прочитав вірш про рідне село. Не менш гармонійно  лунали народні мелодії, які виконали Любомир Кушлик і Леонтій Ленарт.

Взагалі-то розповідати словами про концерт, а тим паче такий – справа невдячна. Тому, якщо ви не потрапили на цей концерт – просто наступного разу не проґавте.

А поки що подивіться нижче декілька світлин і відеофрагмент з цієї події.

Костянтин Черкай, korzonews.info

Фото, відео автора

ko01 ko02 ko03 ko04 ko05 ko06 ko07 ko08 ko09 ko10 ko11 ko12 ko13 ko14 ko15 ko16 ko17 ko18 ko19 ko20